АФІНІТEТ (лат. affinitas — спорідненість) — здатність речовини зв’язуватися з певним рецептором й утворювати з ним комплекс «речовина — рецептор».
Для взаємодії лікарської речовини з рецепторами клітинних мембран дуже важлива просторова відповідність функціональних груп молекул речовини функціональним групам макромолекул рецептора, тобто наявність комплементарності. Чим вища комплементарність, тим більшу спорідненість має лікарська речовина з відповідними рецепторами і тим більшою може бути її фармакологічна активність. Цей факт підтверджується різною активністю стереоізомерів однієї й тієї ж речовини. Так, за впливом на АТ лівообертальний ізомер адреналіну є значно активнішим, ніж правообертальний. Ці дві молекули розрізняються просторовим розміщенням структурних елементів, що виявилося вирішальним чинником для їх взаємодії з адренорецепторами. Взаємодія «речовина — рецептор» відбувається за рахунок міжмолекулярних зв’язків. Одним із найміцніших видів зв’язків є ковалентний. Він характерний для обмеженої кількості препаратів (блокатор α-адренорецепторів — феноксибензамін). Менш стійким є поширений іонний зв’язок, який здійснюється за рахунок електростатичної взаємодії речовин з рецепторами і має місце у гангліоблокаторів, речовин курареподібної дії, ацетилхоліну. Важливу роль відіграють ван-дер-ваальсові сили, які є основою гідрофобних взаємодій, а також водневий зв’язок. Як правило, чим вищий А. лікарської речовини до відповідного рецептора, тим вищий терапевтичний ефект ЛП, навіть у разі його низької концентрації.
З А. пов’язана вибірковість (селективність) дії лікарської речовини. Напр. блокатори β1-адренорецепторів у терапевтичних дозах блокують тільки β1-адренорецептори, однак при підвищенні дози діють і на β2-адренорецептори, викликаючи побічну дію (бронхоспазм, збільшення скорочень міометрія). Зміну А. можуть викликати самі лікарські речовини шляхом порушення кількості активних молекул-мішеней, впливаючи на швидкість їх синтезу, руйнування або індукування різних модифікацій мішеней: під впливом внутрішньоклітинних факторів. Це призводить до змін А. і визначає одну з форм лікарської взаємодії. Здатність лікарських речовин внаслідок взаємодії з рецептором викликати реакцію відповідної функціональної значимості цього рецептора позначають терміном «внутрішня активність».
Лікарські речовини, які мають А. до рецептора і «внутрішню активність», відомі як агоністи рецептора. Лікарські речовини, які мають А. до рецептора і гальмують взаємодію з рецептором ендогенних та екзогенних агоністів, відомі як антагоністи рецептора (див. Антагонізм, Антагоністи).
Взаимодействие лекарств и терапевтическая эффективность / Л.В. Деримедведь, И.М. Перцев, Е.В. Шуванова и др. — Х., 2002; Кукес В.Г. Клиническая фармакология. — М., 1999; Нил М. Дж. Наглядная фармакология. — М., 2001; Фармакологія / І.С. Чекман, Н.О. Горчакова, В.А. Туманов та ін. — К., 2001.